Ось моя історія...
Почнемо з самого початку...
Я виросла у Мелітополі. Із самого дитинства я любила фотографувати. Коли мені було 12 років, батьки подарували мені просту цифрову камеру (мильницю) Canon. Так я почала фотографувати природу, небо, жуків і павуків. Коли я подорослішала, то окрім природи, почала фотографувати все, що на мій погляд, здавалося красивим: іржаві дверні ручки, вулицю, голі зимові дерева та, звісно ж, моїх котів. У ті часи не було так багато доступної інформації про те, як правильно фотографувати, тому я вчився методом проб і помилок. У 9 класі я допомагала своїй подрузі на її зйомках, так я більше дізналася про фотографію.
Мій кіт Фусік
Мелітополь
2011
На першому курсі університету я вже знала, що хочу займатися фотографією, але що та кого знімати - уявлення поки не мала. Тож почала знімати все – лав сторі, індивідуальні фотосесії, фешн, події та церемонії. Я також захоплювалася пейзажною фотографією, тому коли я ходила в різні походи, то обожнювала знімати гори, метеликів та іншу красу.
Під час походу на Кавказі
Грузія
2013
Після бакалавру я вступила до Львівської Політехніки, вже у місті Лева моя фотографія стала більше про людей. Я проводила індивідуальні сеанси, щоб продемонструвати красу кожної особистості. Тоді ж я захоплювалася архітектурною зйомкою, адже де ще нею захоплюватися, як не в такому місті. Після переїзду до Києва я продовжила займатися індивідуальними зйомками та планувала працювати за цим напрямком й надалі. Я хотіла, щоб мої роботи можна було подавати у галереї.
Львів
Україна
2017
Але у 2022 році моє бачення фотографії кардинально змінилося. Після повномасштабного вторгнення рф до України, Мелітополь опинився в окупації і з тих пір я не бачила своїх батьків. Це дало мені, як і багатьом українцям, повне розуміння того, що сім’я – найцінніше, що у нас є. Зараз я постійно прошу маму надіслати мені старі сімейні фотографії, а також переглядаю наше останнє селфі, яке ми зробили на вокзалі в Києві 24 лютого 2022 року. Пам’ятаю, мені часто не хотілося фотографуватись з батьками та і я так і не зробила їм повноцінну фотосесію, про що дуже шкодую. Цей досвід зміцнив мою місію як фотографа: задокументувати та зберегти сміх, любов і неповторний дух родини за допомогою візуального оповідання.
Мелітополь
Літо
2017
Тож я взяла за мету займатися сторітелінгом. Я хочу, щоб мої знімки розповідали історію родини, як це робить книга. Я створюю персоналізовані оповіді, які відображають суть кожної сім’ї – від перших невпевнених кроків малюка до дурощів цілої сім'ї.
Я хочу пройти з вами шлях від самого початку - від лав сторі та церемонії, звідки зароджується ваша сім'я, до першої вагітності, посмішки малюка та радощів батьків. Я тут, аби допомогти вам зберегти спогад та емоцію назавжди. Я тут, аби кожен рік, переглядаючи ваші фотографії, або ж гортаючи альбом, ви згадували ті неймовірні дні. Я просто тут, для вас.
